Звертаючись до Своїх учнів перед Вознесінням, Ієшуа розповів їм про те, що з ними мало статися в перший новозавітний Шавуот:

‍

«Але ви приймете силу, коли Святий Дух зійде на вас, і ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії – і аж до краю землі!» (Дії 1:8)

‍

Вказаний тут порядок благовістя можна, звичайно, розуміти хронологічно, бо спочатку так це й було: спочатку Єрусалим і далі по порядку. Однак, коли благовістя перейшло на Самарію, це не означає, що апостоли перестали благовістити «перше - юдеєві». Просто в Самарії не було юдеїв.

‍

Апостоли продовжували вважати благовістя євреям своїм першочерговим завданням скрізь. І суто хронологічне тлумачення і цього вірша, і Римлян 1:16 («перше – юдеєві, а тоді – грекові») повністю спростовується книгою Дій Апостолів. Коли апостоли поширили благовістя на всю Юдею, вони продовжували зосереджувати свою увагу на Єрусалимі.

‍

Коли Пилип прийшов до Самарії і благовістив самарянам, це не означає, що інші апостоли забули про порядок благовістя євреям перш за все. І коли Пилип благовістив ефіопському Євнуху, це не означає, що змінився порядок благовістя. Євреї продовжували бути першочерговою цільовою аудиторією євангелії.

‍

Навіть після 10 розділу Дій, коли вперше Дух Святий вилився на цілу групу язичників, і апостол Шимон-Петро провів їм твилу (водне занурення), це не означає, що той самий апостол відмовився від благовістя євреям перш за все.

‍

І навіть після цього бачимо долю і служіння найбільшого з апостолів - Шауля-Павла. Після його звернення Варнава привів його до Антіохії. А чому Антіохії? Справа в тому, що це була особлива єврейська месіанська громада, де крім євреїв стали масово каятися язичники. Варнава приводить туди Павла, якому було відкрито, що його особлива місія буде до народів.

‍

І ось уже звучить благовістя тисячам і тисячам язичників, починається апостольське служіння Павла, спочатку з Варнавою, потім з іншими, і як це все відбувається? По-перше, вони йдуть саме до євреїв. Скрізь, по-перше, до євреїв. Хоча вже євангелія поширюється не лише на самарян, а й на представників різних народів.

‍

Тепер, на думку тих, які сприймають Римлян 1:16 як суто хронологічну послідовність, духовний пріоритет євреїв вже має бути скасовано. Але нічого подібного! Він залишається до кінця книги Дій і взагалі протягом усіх книг Нового Завіту.

‍

Сьогодні цей новозавітний порядок відновлюється, тому що, на превеликий жаль, язичницьке керівництво Церкви скасувало цей апостольський новозавітний порядок. Але ми бачимо, що Бог ніколи його не скасовував і чекав, коли почнеться його велике відновлення.

‍

Що сталося в історичній Церкві?

‍

А скасування цього Божого порядку благовістя призвело до згасання сили Духа Святого. Поки єврейські апостоли і пророки, пресвітери та інші єврейські служителі залишалися духовним центром Тіла Месії в першому столітті, цей порядок зберігався.

‍

​​Але після того, як вони в переважній більшості з'єдналися з Господом у Небесному Єрусалимі, язичницька більшість і ті, хто не були безпосередніми учнями апостолів, а прийшли по іншій лінії, поступово почали дрейфувати від цього ясного, але ніби незручного для них порядку. І поступово, вже до кінця II століття, історичні церкви настільки далеко відійшли від цієї єврейської новозавітної основи, що навіть почали виробляти якісь єретичні положення, такі, як, наприклад, у посланні лже-Варнави.

‍

Тому в історії Церкви ми бачимо наступну картину. Ми бачимо приголомшливі приклади посвячення і віри християн з язичників, які дійсно були спасенні Господом, поклали на вівтар служіння Йому своє життя і багато хто став мучениками за цю віру в Нього. І в той же час, незважаючи на їхню щиру віру, через те, що ця віра не була повністю біблійною, повністю новозавітною, дія благодаті, дія сила Духа Святого і влади Ієшуа, в Якого вони щиро повірили, були обмежені.

‍

Ці щирі віруючі вже не могли виявляти з тією силою дарування Божі, які діяли в апостольський вік. Тобто євангелія поширювалася, багато людей приходило до віри. Однак ця віра хоч і була в основі своїй вірою Божою, але в специфічних областях - пов'язаних з Ізраїлем, єврейським народом, порядком благовістя, єврейським корінням - вона була вже урізана. І, відповідно, відбувалося поступове загасання дарів Духа, поступова трансформація розуміння деяких найважливіших моментів Писання, наприклад, одкровення величезної батьківської любові до всіх віруючих.

‍

Також відбувалося поступове обмеження уявлення про загальне священство віруючих. Відходячи від цих єврейських новозавітних основ, керівництво Церкви почало виробляти таку ієрархію, яка не відповідає Новому Завіту. Незабаром народ Божий став ділитися на мирян, священників та проміжні рівні, серед яких найбільш відомі диякони.

‍

Все це почало відбуватися через забуття єврейства нового завіту, єврейського порядку благовістя, приголомшливого революційного сприйняття всього Божого народу, заснованого на апостольській єврейській сім’ї і таке інше. Але ми живемо в неймовірні часи, коли відновлюється не тільки Божий порядок благовістя, але разом із ним і інші істини Писання, і та дія сили Святого Духа і дарів, які втратила історична Церква. І Господь дав нам зі Своєї милості бути частиною цього великого відновлення.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ

За матеріалами семінару «Рут, Ізраїль та Шавуот: таємниця, яку багато хто не помічає»