Шавуот – дивовижне свято, тому що Господь не дає чіткої дати для його святкування, але наказує народу Ізраїлю відрахувати самостійно дні до нього:

‍

«Від наступного дня після суботи, тобто від дня, коли принесете сніп коливальної жертви, відлічіть собі сім повних тижнів. До наступного дня після сьомого тижня відлічіть п’ятдесят днів і принесіть Господу нову хлібну жертву» (Левіти 23:15-16).

‍

Я думаю, сенс у тому, що ми маємо взяти на себе відповідальність не пропустити це свято та готуватися, чекати на нього. Якщо ми не очікуємо, то наша віра не формується. Адже написано, що віра є підставою для надії, те, що переконує про речі, недоступні для споглядання. Тому, якщо ми хочемо продовжити час Шавуота, час сили та виливу Божого вогню, продовжити той рух у Божій хмарі, в якому Господь почав вести нас ще до Шавуота, і йти далі, то нам потрібно сформувати свої очікування від цього літа. Подумайте про те, чого нового ви очікуєте з Господом цього літа.

‍

Другий цікавий момент у цих віршах – це нове хлібне приношення. Не старе, не торішнє, а нове. Це як нова жертва, нове рішення, нова сходинка у слідуванні за Господом. Ми приносимо нове, тому що ми входимо до нового сезону, до нової Божої дії, до нового благословення. І якщо ми хочемо нового Божого руху, слід принести нову жертву.

‍

Подумайте про те, яку нову жертву Господь хоче від вас у тих сферах, де ви очікуєте нового з Ним. Може, це жертва вдячності, жертва віри, жертва спілкування, нове посвячення у молитві, у служінні. Пам'ятайте, що нове благословення пов'язане з новою жертвою. Ми часто хотіли б отримати благословення як подарунок, і таке буває, але іноді треба принести нове приношення з нового врожаю.

‍

Символізм приношення двох хлібів

‍

«Принесете від ваших поселень хліби коливальної жертви – дві хлібини, кожна з яких буде з двох десятих частин ефи питльованого борошна. Вони будуть спечені заквашеними з перших плодів для Господа» (Левіти 23:17).

‍

Шавуот – єдине свято, коли приносився квасний хліб. У Писанні закваска символізує гріх, і в цьому є особливий сенс. Крім того, якщо під час Песаха приносився сніп ячменю, то в Шавуот - добірна пшениця, з якої потрібно було спекти хліб. Я думаю, що ця пшениця багато символізує для нас. Давайте поміркуємо про це.

‍

1. Одне зерно – джерело життя для багатьох

‍

По-перше, щоб вийшов колосок пшениці, зерно має бути посіяне. Як сказав Ієшуа, якщо зерно не помре, воно не дасть плоду. Це нагадує нам про Ієшуа, який помер для Себе, пішов на цю жертву добровільно, і тому Його плід перебуватиме навіки. Так само ми як учні Ієшуа починаємо приносити плоди, тільки коли ми вмираємо для себе. Коли ми вмираємо для себе, ми воскресаємо з Господом і в Господі.

‍

Здається, що може одне зерно? Воно може стати джерелом життя для багатьох. Якщо ви перебуваєте в ситуації, коли думаєте: «Що я один можу?», згадайте про це одне зерно. Якщо ми вирішимо померти для себе і жити для Господа, наше життя буде сповнене Його плодів. З Господом немає нічого неможливого. Ми іноді дивимося на те, чого в нас немає або чого мало. Але мале в Господі завжди має плід, що збільшується, і життя. Тому Ієшуа сказав:

«Істинно, істинно кажу вам: якщо зерно пшениці, впавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, – принесе великий урожай. Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя» (Івана 12:24-25).

‍

2. Очищення зерна – процес формування громади

‍

Потім із колосків необхідно видобути зерна, а для цього колоски били палицями і вибивали зерна. Це процес обробки під певним тиском. У Слові написано:

‍

«Щоб випробування вашої віри – набагато ціннішої за золото, яке гине, хоч і випробовується у вогні, – виявилося для похвали, слави і честі при з’явленні Ісуса Христа» (1 Петра 1:7).

‍

Ми проходитимемо процес обробки, якогось тиску. Але рано чи пізно у нас з'являються зерна. Ось що сказав Іван Хреститель про Ієшуа:

‍

«Отже, я хрещу вас водою на покаяння, а Той, Хто прийде після мене, сильніший за мене; Йому я недостойний нести взуття; Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем. У Його руці лопата, і Він очистить Свій тік та збере Свою пшеницю в засіки, а полову спалить невгасимим вогнем» (Матвія 3:11-12).

‍

Коли зерно вибивали, його підкидали, і вітер видував солому, відокремлюючи зерно від неї. Вітер Святого Духа продуває і відокремлює Боже від небожого. Він формує Свою громаду, Свій народ. І ми перетворюємося на спільноту зерен Божих, провіяних Духом.

‍

3. Єдність завжди чогось варта

‍

Далі зерно перетирається на жорнах, щоб вийшло борошно. Здавалося б, зерно і борошно - це те саме. Але в борошні вже не можна виділити окреме зерно. Бог перетирає нас. Коли ми зібрані разом, ми тремось один об одного - проходимо разом якісь випробування, радості та смуток, і так ми стаємо одним цілим.

‍

У Діях написано, що учні були однодушн разом. Слово, перекладене як «однодушно», також означає «один акорд». Вони увійшли до такої єдності, коли не можна було розрізнити, хто є хто. Вони стали єдиним цілим. Якщо ми хочемо бути Божим народом, серед якого посилюватиметься дія Святого Духа та Його вогню, якщо ми хочемо, щоб наша громада стала місцем виливу Духа, ми не повинні боятися втратити свою індивідуальність. Так, ми різні, у нас різні дари і таланти, але ми громада, Тіло Месії.

‍

Бог бачить нас як одне ціле і хоче, щоб ми прибирали розділення - розділення між нами і Богом, між братами і сестрами в громаді та служінні. Друзі, якщо ми віримо, що Бог приготував нашу громаду до більшого виливу Святого Духа, то без братолюбства, без жертв, на які ми йдемо заради єдності, ми не створимо платформи, на яку виллється Дух Святий.

‍

Важливо не лише не брати участь у якомусь розділенні, а й навіть зупиняти подібні розмови між братами та сестрами. Ми повинні мати Божий страх більше, ніж страх перед друзями. Єдність не буває безкоштовною. Вона завжди потребує зусиль. Ієшуа молився, щоб ми були єдиними, як Він з Отцем. Він виділив це як важливу умову для прийняття Святого Духа.

‍

4. Вода життя, вогонь Божий та заступництво за народи

‍

Далі, щоб із борошна одержати хліб, до нього треба додати воду. Це нагадує нам про те, що Дух Святий – це як вода життя. Ієшуа сказав, що з нашого черева потечуть річки живої води. Це вода Святого Духа. А потім, як сказав Іван, за ним прийде Той, Хто хреститиме Святим Духом і вогнем. І щоб із тіста вийшов хліб, потрібен вогонь. Тісто, яке пройшло прожарку, на яке вилився вогонь, перетворюються на прекрасні хліби.

‍

У книзі Левіти сказано, що священник брав ці два хліби і колихав ними перед Господом. Це теж була пророча дія. Я думаю, що це як заступництво. Один із цих хлібів символізує єврейський народ, а другий – інші народи. Наші предки протягом століть заступались перед Господом і проголошували, що настане час, коли язичники та євреї будуть разом як одне ціле.

‍

Іноді віруючим здається, що раптом десь з'явилося якесь християнство. Але воно не з'явилося нізвідки. Воно має коріння та основу. Коли ці народи були язичницькими, були люди, котрі заступались за них. І свято Шавуот – це пророче свято, яке вказує на те, що Тіло Месії буде з'єднане.

‍

Шавуот - час кохання та близькості Нареченого

‍

У святі Шавуот багато граней. Але ось на що я хотів би ще звернути увагу. Часто, коли ми читаємо про це свято, ми читаємо про те, що у Старому Завіті народ отримав Тору, отримав покликання бути царським священством, що у Новому Завіті учні отримали Дух Святий – тобто про те, що ми отримали, що Бог нам дав.

‍

Але я хочу, щоб ми також замислилися не про те, що ми отримали, а про Бога, про те, як Він на це дивиться, що в Його серці і як Він бачить цей час. Коли я почав думати про це, я згадав одне місце з книги пророка Єзекіїля:

‍

«Проходячи повз тебе і побачивши, як ти борсалась у власній крові, Я сказав тобі, закривавленій: Ти маєш жити. Так, Я сказав тобі: Живи зі своєю кров’ю і зростай! Я тебе зрощував, наче польову рослину, – ти виросла, стала стрункою станом, найвродливішою. Заокруглились твої груди, виросло твоє волосся, – хоча ти й залишалась оголеною і нічим не прикритою. Я знову проходив повз тебе; подивився Я на тебе і зрозумів, що настав твій час, – час кохання. Тоді Я простягнув над тобою полу Своїх шат і покрив твою наготу. Я тобі присягнувся й уклав з тобою Заповіт, – і таким чином ти стала Моєю, – говорить Владика Господь» (Єзекіїля 16:6-8).

‍

Господь вивів наш народ із Єгипту. Народ, який був як ніщо, раби, приречені на смерть, усіма принижені. А Господь дивився на них як на Свою наречену, з якою уклав союз і якій сказав: «Я знайшов тебе. Ти належиш Мені». Шовк і золото – це символ царської величі. Але я думаю, що для Бога це все це золото нічого не означає. Він хотів прикрасити наречену своїм покликанням. Він сказав: «Ви будете відділені для Мене і будете царським священством». Це як вдягання у царські шати.

‍

Господь прикрашає нас Своїм покликанням, Своїм призначенням, Своїм служінням. У Його очах шати священника – це коштовність, в яку Він хоче, щоб ми були одягнені. По одягу нареченої визначали, хто її наречений. І для цього Він дав нам Духа Святого, щоб ми могли розкрити це покликання та призначення, розкрити Божу славу, яка виливається з небес та прикрашає нас. Ми Його кохана наречена.

‍

Народ Ізраїлю тоді не зійшов на гору, не відгукнувся на заклик. Але ревність Божа не відступила. Тому Він сказав: «Я дам вам Новий Завіт. І Моя наречена стане тією, ким має стати. Моє призначення, Мої царські шати нікуди не поділися». Минув час, і його єврейська наречена вдяглася в царський одяг - вона прийняла покликання, вона прийняла Духа Святого і стала свідком для всього світу про велич її Нареченого.

‍

Друзі, наше життя – це відображення Його слави. Наше служіння є відображенням Його величі. Наша віра – це сяйво Його коштовності. Тому мені дуже хочеться, щоб ми шанували служіння, яке Він довірив нам. Ми прочитали у Єзекіїля про те, наскільки серце Господа близьке до Його народу, як трепетно ​​Він ставиться до Своєї обраниці.

‍

Якщо Він так трепетно ​​розповідає про Свою єврейську наречену, то як сильно Він хоче, щоб ми прийняли Його бажання і зрозуміли, що те служіння, в яке Він нас покликав, торкається самого серця Бога. Я хочу, щоб ми дякували Богові за те, що не за нашими заслугами Він обрав і покликав нас у служіння спасіння Його народу, у служіння благовістя Його дітям, у служіння пробудження та єдності Тіла Месії.

‍

І якщо це так сильно Його торкається, то я вірю, що Він особливо виливатиме Свої благословення і розкриватиме Свою присутність. Шавуот - це свято неймовірної близькості Нареченого та нареченої. Тому що Дух Святий поєднав серце людини та серце Бога. Він приносить нам одкровення і свідчення, щоб утверджувати нас у тому, що Він наш Наречений, а ми Його наречена. Шавуот - це час справжнього та глибокого кохання. Ці слова: «Ти стала Моєю» повинні зазвучати в нашому серці, як написано в Пісні Пісень: «Я належу коханому моєму, а мій коханий - мені».

‍

Андрій Луговський, старійшина КЄМО Київ

Слово на Шабаті КЄМО Київ 7 червня 2025 року