Я дуже радий, що багато наших братів і сестер у складних ситуаціях нагадують собі Божу обітницю про захист, яку ми отримали по 1 Тимофію 5:8 у перший воєнний Шабат. Це безпосередньо стосується теми вибору, яку ми говорили в останні тижні. Тому що кожен із нас постійно, щодня робить вибір: які з думок вибрати і засвоїти, які зупинити і відкинути, а які відкласти на духовну поличку і почекати, поки з ними стане більш ясно. І в будь-якому разі наш вибір у Господі має бути вибором віри.

‍

І розрізняти, де це ще наша душевна віра, а де вже надприродна віра, дуже важливо. Ніхто не змусить нас цього навчитися, якщо ми не захочемо. А коли ми приймаємо рішення навчатися цьому розрізненню, це займе певний час, і ми будемо зростати в ньому і дедалі більше діяти вірою Божою, з якою будь-яка гора не є перешкодою. І через будь-яку перешкоду, якщо вона не скинута, ми можемо пройти, як ніж крізь масло. На природному рівні ці перешкоди часто непереборні, а у вірі Божій вони вже розтрощені.

‍

Але у нас було дуже важливе застереження, коли Бог давав нам цю обітницю. Він обіцяв нам, що захищатиме нас у всі ці тяжкі воєнні часи, якщо ми не спокушатимемо Бога. Зрозуміло, що спокушати Бога ми можемо гріхом, в якому ми не каємось і який не хочемо залишати. І це дуже часто є причиною нашої хвороби, причиною нашої духовної поразки і перешкодою для нашого зцілення або звільнення. І в той же час гріх, в якому ми продовжуємо знаходитися і в якому ми не каємося, є спокушанням Бога. Тобто, з одного боку, ми молимося, ми говоримо, що покладаємось на Бога, а з іншого боку, ми постійно порушуємо Його волю або взагалі живемо проти Його волі.

‍

Але це не єдина спокуса. Є інші можливості спокушати Бога. Наприклад, робити якісь зовсім нерозумні речі, які ми не робили б, якби розумно подивилися на ситуацію в Дусі Святому і оцінили її. На превеликий жаль, ми бачимо, що іноді нам доводиться вчитися на своїх помилках. Але краще вчитися на помилках інших.

‍

Спокушати Бога – це не лише пряме порушення Його Слова. Але це і непряме порушення Його Слова, яке говорить про те, що Бог не дав нам духа страху, але дав дух сили, любові і здорового глузду в Ієшуа. Ми не повинні жити в страху або в постійній напрузі. Ми повинні озброюватися і перемагати будь-який безбожний страх. А спокушати Бога ми можемо, заперечуючи здоровий глузд у Дусі Святому.

‍

Для всіх нас важливими є ці два нагадування. По-перше, не спокушати Бога гріхом та прямим порушенням Його волі. Це стосується не лише гріха, але й коли ми йдемо проти Його волі, коли ми чітко її знаємо, але відмовляємось приймати і чинимо по-своєму. І по-друге, не спокушати Бога, чинячи безрозсудно. Бог не обіцяв, що Він захищатиме нас, якщо ми виберемо один із цих двох напрямків.

‍

Але давайте повернемося до перешкод, які заважають розкритися Божому зціленню та звільненню.

‍

1. Гріх, що продовжується

‍

Перша перешкода - це гріх, що продовжується. Загалом щодо перешкод для зцілень і звільнень можна за епіграф взяти слова Гіппократа: «Перш ніж зцілити когось, має сенс запитати в нього, чи готовий він відмовитись від того, що зробило і робить його хворим». Звичайно, насамперед це стосується прямого гріха та прямого порушення волі Божої. Нам потрібно позбавлятися всього, що отруює нашу душу і робить хворим наше тіло.

‍

Коли ми проводимо хлібопереломлення, ми зазвичай попереджаємо людей, що негідна участь у цій трапезі насамперед стосується участі в цій святині за умови прямого гріха. Але ми також кажемо: «Якщо ви сьогодні приймаєте рішення залишити цю духовну хворобу, розуміючи, що самі ви це зробити не можете, але ви приймаєте рішення і відкриваєтеся силі Божій, і якщо ви каєтеся, а це означає не тільки сказати правильні слова, а й розвернутися від гріха у бік Бога, то тоді ви маєте право брати участь у святі». І це ж стосується того чи іншого зцілення чи звільнення.

‍

Чи достатньо мого покаяння?

‍

При цьому, коли ми каємося, дуже важливо не піддаватися дії релігійного духу, який каже: «Ти покаявся, але ти мало страждав через це». Можливо, у вас бувало так, що ви покаялися, але потім сталася ситуація, де ваша реакція частково нагадала вам про вашу слабкість, і відразу прийшла думка: «Нічого ти не покаявся. Якби ти покаявся, у тебе взагалі не було б проблем у цій сфері. Якби ти, коли каявся, ридав, бився лобом об підлогу, виривав своє волосся і постив два тижні, може, тоді б Господь пробачив тебе». Або ж ви каялися, Господь починав діяти, звільняючи вас, але через те, що звільнення - це процес, приходили думки: «Ти так само винний, тому що недостатньо страждав». Друзі, дуже важливо пробачити себе і відпустити в руки Божі.

‍

До того, як я по-справжньому прийшов до Бога, я читав багато релігійної літератури - спочатку юдейської, потім християнської, а з християнської превалювала чернеча література. Там описувалося, як ченці роками каються в тому самому. І коли я вже покаявся і молився за одного молодого брата, він покаявся у конкретних гріхах і почав радіти. А в мене обличчя стягнуло релігійною гримасою. Я подумав: «Я каюся, каюся... а він раз покаявся і вже посміхається? Як він може?» І я наїхав на нього: «Ти що, покаявся і все? Продовжуй каятись!»

‍

Після цього я повернувся додому, гордий своєю «святою» настановою, і Дух Святий викрив мене. Мені довелося покаятися перед Богом і цим братом. І він мені сказав на це: «Я розумію, ти з щирих міркувань, але ти перебуваєш у цій релігійній традиції». І тут я зрозумів, що він має рацію. Довелося заглиблюватись у Слово Боже, а не в юдейську чи церковну традицію. І Боже Слово поступово розтрощило мою духовну гордість і продовжувало руйнувати мої релігійні гордовиті поняття.

‍

2. Негріховні проблеми та гріховні залежності

‍

Також перешкодою може бути не залишення негріховних проблем. Наприклад, об'їдання. Адже від об'їдання можуть бути хвороби. Ми живемо в такому суспільстві, де вже добре відомо, скільки хвороб від, м'яко кажучи, неправильного харчування.

‍

Коли я ще був невіруючим, я любив ходити до Кирилівської церкви, ще за радянських часів. Тоді вона не діяла як церква. Там ставили магнітофон і двічі на тиждень крутили записи української хоральної музики, переважно Псалмів. І там на одній колоні був намальований якийсь святий із сувоєм, на якому було написано старослов'янськими літерами: «Воздерживая чрево свое, воздерживай оное со всею силою. Егда бо пресытится жадно, взбесится паче ведьмы».

‍

Друзі, якщо ви знаєте, що якісь ваші фізичні недуги і хвороби пов'язані з вживанням не того, що потрібно, то варто прийняти якісь рішення в цій галузі. Тому що Бог може дати авансом зцілення. Але якщо ми продовжуватимемо їсти те, що їли...

‍

Звичайно, є небезпеки від інших, більш небезпечних і гріховніших залежностей. Наркоманія, алкоголізм чи просто схильність до пияцтва, ігроманія, і, звісно, ​​залежність від соцмереж.

‍

3. Наша гордість

‍

Є й інші перешкоди. Зупинюся лише на одній з них. Одна з великих перешкод для зцілення та звільнення - це гордість, причому гордість, яка видає себе за смирення.

‍

Наведу приклад. Оскільки свого часу я був у громаді, де не було нормальної структури та наставників у кожної людини, я звик отримувати відповіді, коли сам молився до Бога. А потім я підійшов до такої межі, що далі вже не міг просунутися і прорватися, поки за мене не стали молитися духовно досвідченіші і зріліші віруючі, Божі служителі.

‍

Але я не хотів цього, я переконував себе, що я молитимуся за Словом і цього достатньо, і Господь буде діяти, я прорвусь, і взагалі я не хочу нікого відволікати, і більше того, може, я навіть не гідний особливої ​​молитви пресвітера громади. І мені здавалося, що таким чином я дуже упокорююсь! А насправді це була гордість. І мені довелося прийти в такий глухий кут, де тільки молитва інших Божих служителів допомогла мені прорватися.

‍

Для багатьох людей перешкодою є те, що вони не звертаються за допомогою, соромляться, бояться чи вважають себе негідними. А це така негідність, яка крутіша за багато видів гордості.

‍

У перші роки нашої громади в нас було таке правило: якщо служитель потрапив у якусь серйозну проблему або розкрилася якась проблема - фізична, духовна, матеріальна, сімейна, в служінні — і протягом двох-трьох днів він не справлявся, він просто повинен був звернутися за допомогою до свого наставника. Хочу сказати, що завдяки цьому правилу наша громада почала дуже активно розвиватися, і служителі не застрягали в жодних глухих кутах.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ

Слово на Шабаті КЄМО Київ 25 липня 2026 року