Наприкінці Євангелії від Луки ми читаємо наступні слова Ієшуа, які Він сказав Своїм учням, прощаючись із ними:

‍

«І Він сказав їм: Так написано, і [необхідно було] постраждати Месії та воскреснути з мертвих на третій день, щоб, почавши з Єрусалима, проповідувалося в Ім’я Його покаяння для прощення гріхів між усіма народами. Ви [ж є] свідками цього. І ось Я посилаю на вас обітницю Мого Отця, а ви залишайтеся в місті [Єрусалимі], доки не зодягнетеся силою з висоти!» (Луки 24:46-49)

‍

Виникає запитання: А що вони взагалі подумали, коли Він сказав «посилаю на вас обітницю Мого Отця»? Ключ до відповіді на нього – у попередніх віршах, де сказано, що Ієшуа відкрив їм розум до розуміння всього Божого Слова (Луки 24:45). Звичайно ж, тепер вони згадали пророцтво про вилиття Святого Духа. Вони згадали цілу низку пророцтв Божих пророків про те, що в останні дні на Ізраїль виллється Дух Святий. Одне із них апостол Шимон-Петро наводив докладно в день П'ятидесятниці, коли збіглися тисячі євреїв. Але мені особливо подобається одна з цих обітниць із 44 розділу книги Ісаї:

‍

«А тепер послухай, Мій слуго, Якове, – Ізраїлю, якого Я обрав. Так говорить Господь, Котрий тебе створив і формував тебе від материнського лона, і Який тобі допомагає: Не бійся, Мій слуго, Якове, – Єшуруне, якого Я обрав! Адже Я виллю воду на спраглу пустелю, й потоки води на – суходіл, – зіллю Мого Духа на твоє потомство і Моє благословення – на твоїх дітей» (Ісая 44:1-3).

‍

Це особлива обітниця єврейському народу, яку дуже важко перетлумачити як обітницю Церкви. Тому що тут Господь звертається до Якова. А ніколи жоден із проповідників теорії заміщення Церквою Ізраїлю не говорив, що Церква – це духовний Яків. Тому що зазвичай у Танаху «Яків» - це позначення всього народу Ізраїлю, всіх євреїв, хоч би якими вони були. Це обіцянка єврейському народу, що на нього виллється Божий Дух, і це буде таке вилиття, яке триватиме на нащадках.

‍

Час відновлення обітниці Ізраїлю

‍

Зараз ми живемо в той час, коли Бог відновлює істинне значення цієї обітниці, яка є не просто обітницею Церкві, але обітницею Ізраїлю. І Бог хоче виконати це. Він хоче підняти наповнених Духом євреїв, наповнені духом єврейські громади з різних народів.

‍

Господь хоче подарувати єврейському народові новий Шавуот. І тоді вогонь Духа Святого призведе до того, що народжені згори євреї засяють, як зірки, навіть на темному небосхилі, вони перестануть ховатися в темряві і розганятимуть світлом Месії ту темряву, яка до цього охоплювала їх.

‍

І далі є цікаві слова про тих самих єврейських нащадків, які будуть наповнені Духом Святим:

‍

«Аби вони зростали, наче трава, і як тополі – біля водних потоків» (Ісая 44:4).

‍

У одному з сучасних перекладів сказано: «І зростатимуть між народами, як дерева біля водних потоків». Поміж іншими народами зростатиме єврейський залишок, єврейська сім'я, що відновлюється, єврейська складова Тіла Месії, після того, як виллється Дух Святий.

‍

І це не буде якесь ритуально законсервоване єврейське дещо. Це буде розрив єврейських релігійних уявлень на те, як це буде. Це буде розрив релігійних церковних уявлень про те, як це буде. Це буде розрив єврейських месіанських уявлень на те, як це буде. Це буде розрив усіх релігійних уявлень на те, як це буде.

‍

І це лише починається! Такі події, як наші ретрити та молитовні конференції, це лише попередні знаки того, як Бог планує це здійснити. Це лише передчуття того, що буде. Бог готував це століттями, і Він уже починає це робити.

‍

Головне, щоб у нас була спрага, тому що Він виллє «воду на спраглу пустелю, й потоки води на – суходіл». Якщо ми й так наповнені своєю застійною тухлою водою позавчорашніх релігійних уявлень, на нас ніколи не виллється небесна вода.

‍

Тільки коли ми висохнемо, тільки коли ми дамо Божому вогню висушити наші болотисті душевно-застійні калюжі, тільки коли ми дамо Божому вогню зійти на нас і випалити наш ліниво-комфортний стан, тоді наша висохла душа закричить до Господа у відчаї - і Бог виллє воду на спрагле й потоки на сухе.

‍

Хмара та вогонь – явлення Божої слави у нашій громаді

‍

У зв'язку з цим я хочу розповісти історію з життя нашої громади. Це було років 18 тому. Я був на конференції у Слов'янську. То була чудова конференція. Я повертався до Києва прямо перед Шабатом у плацкартному вагоні, де було дуже незручно, і я думав: «Ось прийду на Шабат - Господь мене зміцнить, я поклонятимуся Йому і прославлятиму Його!»

‍

Дістався я додому, підходжу до своєї квартири, дивлюся, а квартира відкрита і замка немає. Виявилося, мене обікрали. А оскільки красти було особливо нема чого, вони вирішили переглянути всю бібліотеку. Після цього я поїхав на Шабат, який тоді проходив у кінотеатрі «Ленінград». Я не пам'ятаю вже, що проповідував, але я пообіцяв людям, що якщо ми радітимемо кілька найближчих днів, а це було перед Шавуотом, то на Шавуот Господь нам такий сюрприз влаштує!

‍

У вівторок, у вечір Шавуота, вже в іншому радянському кінотеатрі «Супутник», ще старішому та більш затхлому, проходила наша святкова молитва. Я йшов туди і думав: «Зараз там чоловік 300 чи навіть 500 зібралося! Я ж пообіцяв їм! Вони, мабуть, там зараз так моляться!» І ось я приходжу, а там чоловік 70 мнуться з ноги на ногу і щось бурмотять, музиканти не прийшли, прославлення немає…

‍

Мені не хотілося брати за це відповідальність, у мене було відчуття повної безнадії, бо я й так зганьбився зі своїм «пророцтвом». Усі дивилися на мене з надією, а я сховався в куточок у розпачі. І раптом до мене підходить брат, який вів молитву, і несміливо каже: «Сауловичу, може, помолимося за спасіння євреїв?» Я кажу: «Ну, помоліться...»

‍

Вони починають молитися. І раптом я відчуваю, що щось змінюється у залі, атмосфера стає іншою. Ті ж люди, все те саме. Але ніби ти потрапив до іншого світу. Я нічого зрозуміти не можу. І тут підходить до мене Андрій Вдов і каже, що в нього щось погано з очима, і просить за нього помолитися. Він побачив у центрі зали наче хмару, мов туман.

‍

Я піднімаю руку, щоб покласти на нього і помолитися, і відчуваю: у мене теж щось з очима. А ця хмара стала на наших очах збільшуватись і спускатися на нас. Тоді я зупинився і спитав: «А в кого щось з очима погано?» І раптом усі до одного починають повільно піднімати руки.

‍

Ми стоїмо, дивимось один на одного, а ця хмара починає посилюватись і на нас наповзати. Ця хмара всі думки і всю метушню з наших голів вимиває. А потім вона сходить на нас, і ми всі падаємо на обличчя. Брудна підлога, старий кінотеатр... Я лежу, дихаю пилом... А потім раптом я відчуваю, що вже дихаю гірським повітрям.

‍

Так ми пролежали 2,5-3 години в абсолютній тиші і нічого не робили. Ми не заступались в молитві, не співали пісні, не танцювали, не вклонялися, ми взагалі перестали молитися. Я підняв голову і помітив, що останні ряди зали було не видно, і коли люди піднімалися у верхню частину зали, вони зникали в цій хмарі. А звідти вони нас не бачили.

‍

Тільки коли більшість людей пішли із зали, ця хмара почала потроху розсіюватися. А коли вона вже значною мірою розвіялась, прийшов охоронець кінотеатру і сказав: «Ви що, багаття тут палилі?! А ви тут були? Я думав, ви години дві тому пішли. Це дим? А чому озоном пахне?» Так він довго щось кричав, а потім обернувся і сказав: «Це що, наш "Супутник" стане місцем паломництва?»

‍

І тут нам дзвонять наші брати, які були цього вечора в лісі на нашій базі «Лужок», і щось кричать. Коли вони заспокоїлися, розповіли, що сталося. Вони розпалили багаття і молилися навколо нього за Шавуот, за сюрпризи, за Божі знамення, за євреїв. І раптом це багаття як зашуміло і піднялося метрів на 15, а вони нічого в нього не підкидали. Вони кричали від страху, бо там сосни довкола, раптом лісова пожежа почнеться! А ніякі сосни не спалахують.

‍

І раптом це полум'я почало крутитися і переливатись різними кольорами. Там було чоловік 30 і всі просто оніміли. Це тривало якийсь час із сильним шумом, а потім полум'я спокійно повернулося до попереднього стану. Я запитав, у який це був час, і виявилося, що в той самий час, коли ми в кінотеатрі впали.

‍

Час відновлення знамень Ізраїлю

‍

Ось що я хочу сказати. Чому це все сталося у П'ятидесятницю за єврейським календарем у єврейській громаді? Наскільки я знаю, нічого такого в українських церквах не відбувалося. Через якийсь час до Києва приїхав один відомий американський служитель, зібрав пасторів та єпископів і щось розповідав. А потім він раптом покликав мене і сказав: «Борисе, я чув, що на вас зійшла хмара. Можеш поділитися?» Я здивувався, тому що ми навіть не ділилися особливо ні з ким. У нас був страх, щоб не заробляти собі на цьому авторитет. Я підійшов, почав розповідати, а він стояв поряд. І раптом під час моєї розповіді він просто впав на мене з розплющеними очима.

‍

Друзі, це відновлення того, що було в Давньому Ізраїлі, коли Ізраїль вийшов з Єгипту. Що їх вело? Вдень – хмара, а вночі – вогонь. І я думаю, що ми живемо в такий перехідний час, коли Господь дійсно хоче руйнувати всі наші уявлення про те, як воно має бути. Але Він дає знамення, які Він вже давав Давньому Ізраїлю.

‍

І це ознаки, які можуть бути пов'язані з видимим розкриттям Божої присутності, з повним спустошенням наших душ від усього нашого, і явлення Божого вогню, який готовий спалити все зайве, що заважає нам жадати Його слави.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ

За матеріалами Месіанської молитовної конференції у Кельні, 14 червня 2025 року