Як ми знаємо з Тори, Сукот — це свято збирання врожаю. І в ті часи наш народ, зібравши літній урожай, мав святкувати це паломницьке свято в Єрусалимі. Усі чоловіки і навіть цілі сім'ї йшли до Єрусалиму, будували там кущі (курені), жили в них, святкували та приносили жертви. І люди йшли з плодами літнього врожаю, з урочистим настроєм та бажанням приносити жертви, радіти, веселитися та дякувати Богові за те, що Він їх благословив.

‍

Господь виділив цей час, щоб народ не просто приніс жертви і подякував Йому за те, чим Він їх благословив, але й щоб створити атмосферу веселощів, тріумфу та урочистостей. Я думаю, ця атмосфера свята була необхідна Ізраїлю для того, щоб з оптимізмом, з надією, з великими очікуваннями дивитися в майбутнє: «Дякую, Господи, за те, що Ти дав нам. Але ми очікуємо, що Твої благословення будуть множитися і Твоя рука не зупиниться нас благословляти, милувати і піклуватися про нас».

‍

Тому радість, веселощі та урочистості — дуже важлива частина цього часу. Ми читаємо, що сам Ієшуа приходив на це свято до Єрусалиму та святкував його разом зі Своїм народом. І якщо сам Господь вливався в цей потік свята та урочистостей, то тим більше це маємо робити ми.

‍

Куща і жертви — духовне щеплення від страху

‍

Ми живемо в такий час, коли багато людей придавлені атмосферою тривог та обстрілів, вони втомилися. Саме тому свято Кущів має важливе значення в цей період нашої історії, серед усього цього жаху та страхів. Я хочу вам навести одне місце з Писання про це. Коли наш народ вийшов із вавилонського полону і повернувся до Єрусалиму, вони почали відновлювати жертовник. Ми читаємо про це у книзі пророка Езри:

‍

«А коли поставили той жертовник на його колишньому місці, – хоча й відчували страх перед чужоземними народами, – вони почали приносити на ньому жертви всепалення для Господа, вранці та ввечері. Вони також відзначили Свято Наметів за написаним, приносячи щодня жертви всепалення у належній кількості, відповідно до прописаних вимог на кожен день» (Ездри 3:3-4).

‍

Наш народ був у страху — довкола язичницькі народи, тиск, погрози смерті, напади, розруха. І написано, що вони відновили жертовника, почали приносити на ньому жертви, бо були у страху. Виходить, що жертвоприношення Господу — це протиотрута проти страху. Жертви Господу – це захист від страху. Якщо ми будуємо наш дім, нашу сім'ю навколо жертовника Богу, там буде атмосфера, яка розбиватиме твердині та владу страху.

‍

І вони не лише відновили жертовник, а й збудували собі кущі. Це додаткова демонстрація своєї залежності від Бога. Адже вони зайшли до тимчасового житла, до куреня, який не давав ніякого видимого фізичного захисту. Але вони, приносячи жертви, вірили і розуміли, що якщо вони заявлять перед усім духовним світом, що їх захист не в цих (бомбо)сховищах, а в Господі, то Господь діятиме і захищатиме їх від усякого страху. Тому куща — це протиотрута проти страху. Куща і жертовник Богу — це протиотрута проти страху, це те, що вселяє надію та створює атмосферу захисту.

‍

Тому, друзі, це свято, веселощі та урочистості серед усього цього жаху — це духовна протиотрута та духовна атака на сили ворога. Це, можна сказати, духовна війна проти того, що зараз диктує цей світ. Святкуючи, ми заявляємо перед усім духовним світом, що живемо в іншій реальності.

‍

Наша реальність залежить від Господа. Ми живемо в Його кущі. А там, де Він царює, там не може царювати ніхто інший. Там, де царство світла, немає місця царству темряви. Світло виганяє всяку темряву. І тому Ієшуа, коли прийшов на це свято, сказав: «Я світло цьому світу, і хто приймає це світло, той не ходитиме у темряві».

‍

Тому нам дуже важливо не дозволити атмосфері страху захопити нас, а навпаки, нам потрібно розслабитися і довіритися Господу, щоб Божа шехіна, Божа свобода, Божа радість наповнила нас, переповнила нас і виливалася через нас. Можна сказати: як радіти, коли щодня обстріли та люди гинуть? Але, друзі, якщо ми станемо частиною цієї темряви, якщо ми цим наповнимося, то хто світитиме? Господь сказав: «Ви світло цього світу. Ви світильник, що стоїть на горі».

‍

Під час Сукоту в Єрусалимі у дворі Храму запалювалися величезні світильники, і світло від них поширювалося по всьому Єрусалиму. У єврейських джерелах написано, що це було таке світло, що жінки вночі могли перебирати зерно. Світло заливало все місто. Світло було символом цього свята. І тому Ієшуа сказав: «Я є світло». Він показував всьому Ізраїлю, що Він і є той Месія, на Якого вони чекають і Який вже прийшов.

‍

А сьогодні Ієшуа з нами під час цього свята. І Він не залишається лише тут у залі, де відбуваються служіння. Він разом із нами у наших квартирах, у наших будинках, у нашому транспорті. Він не залишає нас, якщо ми не залишаємо Його. Якщо ми йдемо разом із Ним, Він іде разом із нами. Навіть якщо ми цього не бачимо та не відчуваємо.

‍

Куща – місце залежності від Господа та зустрічі з Ним

‍

Господь сказав народові, щоб вони будували кущі. А куща – це місце залежності від Бога та місце зустрічі з Ним. Тоді треба було приходити та святкувати на місці, яке обере Господь, тобто в Єрусалимі. Але сьогодні ми можемо святкувати Сукот там, де ми знаходимося: у своїх будинках, у своїх квартирах, на балконах. Ми можемо святкувати Сукот у своєму серці, всередині своєї нової людини будувати кущу зустрічі з Творцем. І я впевнений, що Бог коли сказав своєму народові будувати курені і жити в них, Він перший пішов туди і чекав на них там. Він перший приходить на ці місця і чекає на нас.

‍

Слово Боже каже, щоб ми святкували це свято, згадуючи про те, як Бог вивів Свій народ із Єгипту та поселив їх у кущах. Він мав ясну мету, чому Він поселив їх у ці тимчасові житла. У Єгипті вони жили у своїх будинках із цегли, адже на Песах вони мазали кров'ю одвірки. А Господь вивів їх з Єгипту і показав їм, що їхній захист не в їхніх домівках і що їхнє життя належить Йому.

‍

Ми маємо лише те, що дає Господь

‍

І ось що цікаво. Сказано, що для будівництва кущі треба взяти гілки різних дерев. А хто дає життя деревам? Ми будуємо з того, що Бог дав життя. Ти будуєш, але не з результату діл людських рук, а з благословення Господнього. 

‍

Я думаю, що в цьому є для нас важливий урок: Господь хоче, щоб ми були з Ним співробітниками. Ми будуємо, а Він дає те, з чого це будувати. Написано, що якщо Бог не будує дому, даремно трудяться ті, хто будує. Якщо ти будуєш не з того, що дає Бог, то твій дім не встоїть. Якщо ти не бачиш благословення, які Бог тобі дає, і не застосовуєш їх для побудови стосунків із Богом, для служіння Йому, для того, щоб зміцнити, посилити це, розвинути і зустрітися з Богом через це на новому рівні, то твій дім може не встояти.

‍

І уявіть, як ми читали, народ з Езрою вийшли вавилонського полону — все зруйновано, треба все відновлювати, треба відбудувати собі вдома, розорати поле. А вони кидають усе, будують кущі й живуть у них. І через діряві двері бачать хижих звірів, бачать інші народи. Але вони роблять це вірою в те, що якщо вони слухняні Божому Слову і роблять те, що Господь хоче, то Господь будуватиме їхній дім, дбатиме про них і стане їхнім захистом, покровом та охороною.

‍

У тебе точно є Божі благословення

‍

Ще написано щодо Сукоту, щоб ніхто з Божого народу навіть не думав у цей час прийти до Бога з порожніми руками. Це попередження. Навіть не думай, що ти такий бідний і нещасний, і в тебе нічого немає. Ти принаймні живий зараз. А якщо ти живий, то Бог про тебе піклується. І тобі є з чим прийти до Нього.

‍

Це означає, що їм треба було подивитися навколо себе і побачити, що вони мають, чим Він їх благословив. Ви знаєте, наша проблема іноді в тому, що ми дивимося на те, чого в нас немає, а не на те, що ми маємо. Ми дивимося на те, чого нам не вистачає і чого хотілося б ще. А це як безкінечна прірва. Але Сукот – це свято зупинки. Це час зупинитися і подумати про те, чим нас Бог благословив, і подякувати за це.

‍

Ми будуємо кущу, але Господь наповнює її Своєю присутністю

‍

Перед цим Сукотом я перечитував історію освячення храму Соломоном. І хочу звернути увагу на один уривок із цієї історії: 

‍

«Так сталося, що коли священики виходили зі Святилища, то Господній Храм сповнила хмара, так що священики не змогли там перебувати й звершувати служіння, оскільки Господня слава заповнила Господній Храм. Тоді Соломон промовив: Господь заповів, що пробуватиме в мороці. Отже, я збудував цей Храм, Господи, на оселю для Тебе, – для Твого місцеперебування навіки. Після цього, повернувшись до всієї Ізраїльської громади, цар поблагословив усю Ізраїльську громаду, яка стояла, проголосивши: Благословенний Господь, Бог Ізраїлю, Котрий силою Своєю виконав те, що пообіцяв Своїми устами моєму батькові Давиду…» (1 Царів 8:10-15)

‍

Дуже цікава молитва і цікаве звернення царя Соломона після освячення Храму: «Я збудував цей Храм, Господи, на оселю для Тебе... Котрий силою Своєю виконав те, що пообіцяв Своїми устами моєму батькові Давид». Це збудував Соломон чи Господь виконав? Соломон каже: «Я побудував, але Ти виконав». Якщо ти без Господа, ти можеш щось збудувати, але це не те, що наповниться Божою присутністю.

‍

Свято Кущів – це свято Божої присутності, Божої реальності. А Божа присутність не в рукотворних будинках. Вона у кущі Бога з людиною. Вона в нашому послуху Слову Божому, у підпорядкуванні себе Богу. І якщо Господь каже: «Я виділив цей час особливим чином», ти виділяєш цей час особливим чином. Якщо Господь каже: «Святкуй цей час», ти святкуєш цей час, і Божа присутність наповнює твій дім. Якщо ти намагаєшся веселитися, радіти і дарувати радість іншим у цей час, Божа присутність наповнюватиме тебе і твій дім.

‍

Є наша частина в тому, щоб збудувати кущу. Але це Господь її приготував та наповнює. І ми беремо те, чим Бог благословив нас, і з цього будуємо місце зустрічі з Ним. І тоді ми можемо розраховувати на те, що Божа присутність проявиться, розіллється як потік, як життя, як річка.

‍

Ви знаєте, нам потрібна в нашому житті виявлена ​​Божа присутність. Бо коли ти переживаєш її, тобі не треба говорити, що Бог є. Навіть якщо весь світ тобі говоритиме, що Бога немає, у тебе є надприродне одкровення всередині і жива вода, що тече з неба, що наповнює тебе.

‍

Друзі, це все свято Сукот. І Господь хоче, щоб ми наситилися і насолодилися цим часом, щоб ми зупинилися і не бігли нікуди, щоб ми перевели свій фокус з того, що діється у нас за вікнами, на Того, у чиїй кущі ми знаходимося. Можливо, ми будемо чути виття сирен та вибухи, але ми розумітимемо, що куща Господня навколо нас.

‍

Знайди своїх ушпізін!

‍

І ось що я хотів би сказати на закінчення.

‍

«Коли збереш урожай зі свого току та зі своєї виноградної чавильні, то протягом семи днів будеш відзначати Свято Наметів. Будете веселитись на своєму святі ти, твій син і твоя дочка, твій раб і твоя невільниця, левіт і приходець, сирота і вдова, які перебувають у твоїх поселеннях...» (Второзаконня 16:13-14)

‍

З цієї заповіді про Сукот ми бачимо, що це свято «по наростаючій»: твоє, твоєї сім'ї, твоєї громади, твого народу, а в Захарії 14 навіть сказано, що воно стане святом для всіх народів, які хочуть жити в благословенні. І далі написано: «Твій раб і твоя невільниця, левіт і приходець, сирота і вдова». Тобто Господь каже: «Ти і твоя сім'я — це не все! Ти маєш подбати про тих, які сьогодні самі не можуть зробити собі свято».

‍

В Сукот є традиція «ушпізін» (гостей). Бог посилатиме нам ушпізін, з якими ми можемо посидіти у своїй кущі, поговорити, помолитися, поїсти. Але ось що важливо. Господь благословляє нас з надлишком, щоб ми цим ділилися з тими, хто сьогодні цього потребує. Якщо ти хочеш благословення, подивися, хто є навколо тебе. Де цей «левіт» — служителі, які потребують, можливо, твої лідери та наставники? Де ці «сироти, вдови» — можливо, просто пенсіонер, який потребує допомоги та підтримки?

‍

Господь хоче, щоб це свято вийшло за межі нашого життя та життя нашої родини. Помоліться і попросіть Господа показати вам людей, яких ви можете благословити. Адже це заповідь від Господа на цей час. Можна чекати своїх ушпізін, а можна піти і знайти їх. 

‍

Тому, друзі, у ці дні Сукоту: побудуйте собі кущу; постарайтеся максимально відокремитися від метушні, провести більше часу в молитві, у Слові, у Божій присутності, згадайте про наш ретрит, увімкніть собі запис тихого часу з ретриту і заспокойтесь; і знайдіть своїх ушпізін.

‍

Рабин Андрій Луговський, КЄМО Київ

Слово на Шабаті КЄМО Київ 26 вересня 2026 року