Позаминулого Шабату ми говорили про те, як важливо ставити Богу правильні питання у правильних ситуаціях. І в цьому контексті я хотів би згадати історію першого трагічного 9 Ава, коли народ і Моше послали 12 шпигунів дослідити Землю Обітовану. Друга версія цієї історії знаходиться в тижневому розділі Дварім, який якраз читається в цей Шабат, Шабат Хазон або Шабат Видіння - Шабат, що передує 9 Ава.

‍

Одна історія, дві версії – чия це була ініціатива?

‍

Ми знаємо, що їх послав Моше під тиском народу, і Бог дав на це дозвіл і начебто справді підтвердив це. Шпигуни сходили, обійшли землю, побували в долині Ешколь, повернулися, принесли чудові плоди і підтвердили, що Бог мав рацію, коли називав цю землю такою, що тече молоком і медом. Але тут, як завжди, починається «але». Давайте спочатку прочитаємо, як усе це було, з книги Чисел.

‍

«Послав їх Мойсей оглянути ханаанську землю і сказав їм: Підіть цією пустелею на південь і вийдіть на гору. Оглянете край, яким він є, і народ, котрий у ньому проживає: сильний він, чи слабий, малий він кількісно, чи численний. І що то за земля, на якій він проживає, хороша вона чи погана. І які ті міста, у яких він мешкає: чи це звичайні табори, чи укріплені фортеці» (Числа 13:17-19).

‍

Це одна з численних історій у Біблії, які ми не зрозуміємо у повноті, якщо читатимемо лише одне місце, де вона описана. Все виглядає так, ніби Моше сам вибрав цих хлопців і послав їх, та ще й Господь йому це сказав. Але якщо ми відкриємо розділ Дварім, то там Моше розповідає молодим ізраїльтянам, що було 40 років тому, так:

‍

«І я сказав вам: Ви прийшли до аморейського узгір’я, яке Господь, наш Бог, дає нам. Погляньте, Господь, ваш Бог, віддав вам цю землю, що перед вами. Тож ідіть, заволодійте нею, як Господь, Бог ваших батьків, сказав вам. Не бійтеся і не жахайтесь» (Второзаконня 1:20-21).

‍

Тобто те, що зробили фізичні батьки цього покоління, що стояло на порозі Обітованої Землі, певним чином вимагало викуплення, яке зробили б їхні діти. Вони мали змінити неправильний вибір, зроблений батьками. Але коли Бог каже: «Господь Бог батьків твоїх», Він має на увазі насамперед Авраама, Іцхака та Яакова. Тому що їхнє благословення поширюється на всі ці покоління. І щоб його прийняти, треба було відсікти прокляття.

‍

«Тоді ви всі прийшли до мене і сказали: Пошлемо поперед себе людей, нехай вони оглянуть для нас ту землю і принесуть для нас інформацію про дорогу, якою маємо рухатись, та про міста, в які маємо ввійти» (Второзаконня 1:22).

‍

У книзі Чисел ми читали, що нібито Мойсей їх послав, і навіть з конкретного дозволу Господа. Але тут бачимо, що ініціатива виходила не від Бога, не від Моше, а від усього народу. Всі дорослі чоловіки прийшли до Моше після того, як він їм сказав, що треба йти і завойовувати землю, і сказали: «А давай ми творчо опрацюємо Божі накази і пошлемо перед собою людей, щоб вони там все дослідили, принесли нам звістку про дорогу, міста, в які нам йти». І тут варто звернути увагу на запитання, які у книзі Чисел Моше поставив перед шпигунами:

‍

«Оглянете край, яким він є, і народ, котрий у ньому проживає: сильний він, чи слабий, малий він кількісно, чи численний. І що то за земля, на якій він проживає, хороша вона чи погана. І які ті міста, у яких він мешкає: чи це звичайні табори, чи укріплені фортеці» (Числа 13:18-19).

‍

Одне з їхніх питань було таке: «про дорогу, якою йти нам». Виявляється, від того, які запитання ми піднімаємо, дуже часто залежить правильна чи неправильна відповідь. І основні запитання, які народ поставив Моше, а Моше перенаправив шпигунам, були пов'язані з тим, а чи взагалі варто туди йти? «Чи хороша земля чи погана? Хороші плоди чи не дуже? А люди, які там живуть, багаточисельні чи малочисленні? Слабенькі чи круті?» Та що ж це таке? Як же це? Хоча було питання про дорогу, але воно якось загубилося.

‍

Чому Моше на це погодився?

‍

Повернемося до Второзаконня:

‍

«Сподобалась мені ваша порада, тому я вибрав з-поміж вас дванадцять мужів – по одному чоловікові з кожного племені» (Второзаконня 1:23).

‍

Хто це каже? Великий пророк до Ієшуа! Людина, яка так спілкувалася з Богом, як, знову ж таки, до Ієшуа ніхто не спілкувався. Той, хто знав Бога віч-на-віч. Той, що спочатку сказав усьому народові: «Піднімаємося, йдемо, входимо в землю і захоплюємо її». Але після того, як увесь народ прийшов і сказав: «Слухай, ну, давай ми ще включимо практичну мудрість і пошлемо перевірити, як воно там все», йому це сподобалося.

‍

Так часто буває, коли Бог нас до чогось закликає, а ми цього боїмося. Чому Моше це могло сподобатися? Я думаю, бо в нього також був страх. Може, він не боявся за себе, але боявся за свій народ. Він пам'ятав, що коли вони вийшли з Єгипту, Бог сказав йому, що вони не підуть прямою дорогою, а підуть в обхід, бо якщо підуть прямим шляхом, там буде одразу війна, народ перелякається і побіжить до Єгипту. Моше розумів, що народ не готовий. Але Бог сказав, що треба йти.

‍

Скільки разів у мене бувало, Господь каже: «Дій! Роби ось так і так!», а я кажу: «Боже, я ж не готовий!» У мене була така ситуація багато років тому. Я навіть пам'ятаю місце, де в мене відбулася ця розмова з Богом. Я приїхав на кінцеву зупинку на Шулявці, вийшов з тролейбуса і продовжував сперечатися з Богом, що я не можу це зробити, що я не здатний. Я хотів заглушити Божий голос, який, я відчував, ось-ось прозвучить. «Боже, Ти ж знаєш, я не та людина, що здатна! Я не зможу! І Ти ж знаєш, я боюсь!» Потім я зупинився і подумав: «Ніби мовчання. Мовчання – знак згоди».

‍

І раптом Дух Святий сказав мені: «Невже ти думаєш, що Я тебе не знаю? Звичайно, Я тебе знаю краще за тебе. Проблема в тому, що ти мене не знаєш. Це ж Я тебе спрямовую. Невже я пошлю тебе і не піду з тобою? Те, що тобі здається смиренністю, коли ти мені розповідаєш, що не зможеш, що ти боїшся, це гордість. Ти боїшся зганьбитись і зазнати невдачі. Ти думаєш не про Моє, а про своє. А тобі треба просто підкоритись. І це буде знак, що ти здався на Мою ласку».

‍

Народ боявся. Вони разом обступили Моше і почали пропонувати йому гарні варіанти, які могли б зняти з них відповідальність. І Моше здалося, що це з нього зніме за них відповідальність. Тому їхня пропозиція йому сподобалася. І коли Бог побачив, що Моше зробив цей трагічний вибір відвернутися від Бога, повернутися до народу і прийняти народну думку як пораду Бога, Бог сказав: «Добре, вибирай та посилай». І вони пішли.

‍

Непотрібні запитання до Бога

‍

«Відтак взяли з собою дещо з плодів тієї землі й принесли до нас. Звітуючи перед нами, вони казали: Добра та земля, яку Господь, наш Бог, дає нам! Але ж ви не захотіли йти і вчинили опір велінню Господа, вашого Бога. Ви нарікали у своїх наметах і казали: Господь вивів нас з єгипетського краю з ненависті до нас, аби видати нас у руки аморейців, на наше знищення» (Второзаконня 1:25-27).

‍

Так, вони розповіли, що плоди добрі. Але ми знаємо за книгою Чисел, що їх «але» прозвучало набагато сильніше, ніж те, що вони описали. Моше думав, що коли вони розкажуть про плоди, про те, яка чудова земля, то всі надихнуться та рвонуться. А вони розповіли не лише про це.

‍

Причому є стародавні мідраші, згідно з якими гарні речі розповіли лише двоє – Халев та Єгошуа бін Нун, а десять інших розповіли лише погане. І вийшло два проти десяти. І крім того, народ уже був внутрішньо готовий ухопитися за погане. Тому що питання були неправильно поставлені.

‍

Якщо ми знаємо точну волю Божу, якщо Бог точно говорить нам: «Це роби, це не роби, туди йди, сюди не йди», то навіщо нам ставити запитання, які допоможуть нам вирішити, а чи варто це взагалі робити і чи варто взагалі туди йти? Сама постановка цих питань відокремлює нас від Бога і відкриває нас ворогові.

‍

З ними це й сталося. І ті двоє сказали правду, і ті десять сказали правду. Але ті десять сказали негативну правду із перебільшенням.

‍

Як сумніви перетворюються на невіру

‍

«Однак чоловіки, які ходили з ним, наполягали: Ми не зможемо виступити проти цього народу, оскільки він сильніший за нас! Так вони розпускали серед Ізраїльських нащадків страшні чутки про землю, яку оглядали, стверджуючи: Край, який ми ходили оглядати – це земля, що поглинає своїх мешканців, а кожний народ, який ми там бачили, це дуже високі на зріст люди. Там ми бачили високорослих синів Енака, з роду велетнів! Перед ними ми були у своїх очах, наче сарана. І такими були ми в їхніх очах» (Числа 13:31-33).

‍

Ви розумієте? Добра новина пролунала коротко, правдиво, а зла перекрила добру із запасом. Тому що зла новина означала, що, незважаючи на хороші плоди, молоко і мед, це земля, що поглинає своїх мешканців. Але хіба вона поглинула когось? Всі ці велетні налякали цих десятьох саме тому, що вони дуже добре почувалися на цій землі.

‍

Ви розумієте, що Бог ніколи не розкручує правду до перебільшення. А дияволові тільки дай шанс, навіть якщо спочатку це начебто правда, він розкручуватиме це понад усяку міру і доводитиме тих, які відкрилися йому, до повної втрати відчуття реальності.

‍

«Вся громада збунтувалась і підняла крик. Народ голосив і плакав усю ту ніч. Усі Ізраїльські нащадки нарікали на Мойсея та Аарона. Уся громада дорікала їм: Краще б ми повмирали в єгипетському краю, або в цій пустелі! О, якби ми повмирали!» (Числа 14:1-2)

‍

І ще через кілька віршів, коли Моше та Аарон звернулися до нього і стали їх умовляти не повставати проти Господа, ми бачимо продовження історії:

‍

«Проте вся громада закричала: Побити їх камінням!» (Числа 14:10)

‍

Ось як іде розкрутка неправильного вибору. Коли ми заковтуємо наживку від ворога, коли ми поставили неправильні запитання і почали отримувати на них спочатку навіть добрі відповіді, потім все стає гірше і гірше. І віра, яка ще була в нас спочатку, починає деградувати, і поступово ми можемо дійти до антивіри.

‍

У нас з'являється не просто сумнів, а глибока невіра та обурення, злість на тих, які кажуть: «Та ні! Бог не такий, Він нас любить. Він не поведе нас на загибель. Дивіться, як Він нас провів, скільки чудес було, скільки спасень, скільки всього доброго!» Але люди, які вже потрапили на цю вудку сатани з цими неправильними питаннями, з відповідями не від Господа, з їхньою розкруткою, посиленням, нагнітанням, вони починають згадувати: «Ну так, там були чудеса. Але потім спрага була. А як ми злякалися біля Червоного моря? А як на нас Амалік напав?» І згадується тільки погане та погане...

‍

Друзі, коли ми попадаємось на цю наживку диявола, коли ми робимо вибір у бік від Бога, від Божої сім'ї, від Божого служіння, коли ми повертаємось у бік цього світу і намагаємося отримати з цього світу те, що, як нам здається, ми недоотримали від Бога, ворог тут як тут, і він радісно розкручує все.

‍

І тут важливо не чекати на роки, щоб виявити, що ми потрапили в торбу. На перших же етапах потрібно зупинитися, подивитися, порівняти, побачити, звідки ростуть ноги нашої поразки, звідки починається розкручування зневіри, повернутися до цього коріння, вирвати його та знищити. Покаятися, здатися Богові на Його милість і йти вперед тільки з Ним.

‍

Молитва Моше: заради Божої слави

‍

І що сталося з цими хлопцями після того, як все суспільство наказало побити їх камінням? Після цього слава Господня з'явилася в Наметі Свідчення для всіх Ізраїлевих синів.

‍

«Проте вся громада закричала: Побити їх камінням! У цю мить у Наметі Свідчення всім Ізраїльтянам об’явилася слава Господня. І Господь сказав Мойсеєві: Доки цей народ зневажатиме Мене? До яких пір не довірятимуть Мені, незважаючи на всі ознаки, які Я вчинив серед них? Уражу їх смертельною хворобою і позбавлю їх спадщини! А тебе учиню великим народом, численнішим ніж цей» (Числа 14:10-12).

‍

Бог запропонував Моше цю альтернативу біля Синаю, і тут Він знову її запропонував.

‍

«Але Мойсей сказав Господу: Почують єгиптяни, з-поміж яких Ти Своєю силою вивів цей народ, і скажуть тим, що живуть на цій землі і які також чули, що Ти є Господом для цього народу, оскільки Ти, Господи, з’являтимешся йому віч-на-віч. Твоя хмара стоїть над ними і Ти йдеш перед ними в хмарному стовпі вдень та в стовпі вогню вночі. Якщо Ти вигубиш цей народ як одну людину, то народи, які чули вістку про Тебе, скажуть, розповідаючи: Оскільки Господь не зміг увести цей народ у землю, яку з клятвою їм пообіцяв, то знищив їх у пустелі» (Числа 14:13-16).

‍

Друзі, бувають ситуації, коли нам потрібно апелювати до Божої слави і просто говорити: «Боже, заради слави Своєї помилуй цих людей. Заради слави Своєї помилуй мене. Заради слави Своєї спаси нас». Ми знаємо, що Він багатомилостивий і люблячий. У Новому Завіті ми знаємо, що Він є любов. Але іноді бувають такі ситуації, коли Бог очікує, на що ми робитимемо ставку. На Його любов до нас, до людей? Іноді Він очікує, щоб ми від цього людського відволікалися і просто говорили про Його славу.

‍

І ви знаєте, Бог залишається таким же милостивим і люблячим, Він не хоче загибелі навіть лиходіїв і хоче врятувати всіх, особливо Свій народ, але Він чекає на тих, які в першу чергу і особливо в найкритичніших ситуаціях будуть думати не про себе, а про Його славу. І коли він таких, як Моше, знаходить, все змінюється. Господь усміхається і відгукується на найнеймовірніші молитви.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ

Слово на Шабаті КЄМО Київ 18 липня 2026 року